Тала Пруткова
Журналіст-культуролог, письменник.
Народилася 2 грудня в Києві.
Перші кроки у вітчизняну літературу робила спільно з учасниками колишнього станіславського об’єднання «Біла риба» (Бабкіна, Малярчук, Данько, Жураківський).
Ми сьогодні схвалили закон про мову.
Ми тепер розмовляємо тільки мовчки.
Роззувай мене хутко, цілуй мої мочки,
але, Бога заради, притримуй слово.
І нікому, будь ласка, його не показуй.
Свій язик зав’яжи н
Додав Prutkova 03 серпня 2012
Вода в метро стояла майже по коліна,
І вікна плакали від щастя цілу ніч.
Було так порожньо. Дванадцята година.
Порожні станції – така незвична річ.
А гострі блискавки ламалися об руки,
Бо ми тримали мокрі поручні-мечі.
Додав Prutkova 11 липня 2009
Отруєно в очі поглянула дівчина з постера
Так, наче їй простору мало, так, наче непросто їй.
Вигавкують пси, що містично на дах повилазили,
Молитви своєму журливому псячому господу.
Циганка сказала, що врік мене дядько у чорному.
Додав Prutkova 09 липня 2009
Згадай, моя мила, як ми на світанку
у Гангу купали запилені зорі.
Ти милом ванільним обличчя вмивала,
а повз пропливали зів’ялі вінки.
В очах твоїх блякли дитинства уламки.
І пальці такі незбагненно прозорі
у тьмяній воді завмирали пом
Додав Prutkova 09 липня 2009
Мешти тісні, а рюкзак немісткий.
Рушає кудись поїзд приміський.
У ньому їде Аліса.
Очі в Аліси сумні і зелені,
Має гриби й Керуака в кишені.
Додому їде Аліса.
Якби ж то знаття: де пекло, де рай,
Де вмри і виграй, де живи і програй.
Додав Prutkova 09 липня 2009